З В У К И   М  О В И

Фонетика – розділ науки, що вивчає звуковий склад мови

Фонетика – 1) Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого
аспектів.

                        2) Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови – способи утворення
звуків та їх акустичні властивості.

Фонетика – 1) Розділ мовознавства, що вивчає способи творення звуків мови, їх акустичні
властивості, сполучуваність і позиційні зміни.


Ф о н е т и к а   е к с п е р и м е н т а л ь н а – розділ фонетики, який вивчає об'єктивні
властивості звукових одиниць лабораторним шляхом, за допомогою  різних  приладів та інструментів.

                        2) Акустичні (фізичні) і артикуляційні (фізіологічні) властивості звуків
певної мови. Фонетика української мови. Фонетика англійської мови. (Словник лінгвістичних
термінів.)

            О п и с о в а   ф о н е т и к а  займається вивченням звукової системи даної мови на
певному етапі її розвитку.

            Аспекти дослідження /вивчення звукової системи може здійснюватися

                                               в трьох аспектах:


1. A р т и к у л я ц і й н и й -   звуки  вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів.

2. А к у с т и ч н и й - вивчення звуків  з погляду їх звучання, тобто як явища фізичного (у звуках
вивчається тривалість, сила, висота, співвідношення в них голосу і шуму).

3. Власне мовний,  л і н г в і с т и ч н и й  - вивчення ролі звукової сторони мови з погляду її
смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [н'] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки
[а], [у], [и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; Книга, книгу, книги) й
под.


                                    Як утворюються мовні звуки

            Кожен звук нашої мови створюється мовним апаратом людини (див. мал. 1)  і сприймається
слухом. Утворення голосу завжди відбувається на видисі (видих). Коли струмінь повітря з легенів
потрапляє в гортань, першою перепоною на його шляху стають голосові зв'язки. Якщо вони ненапружені,
між ними є щілина і повітря крізь неї проходить назовні вільно. Звук при цьому не утворюється. Коли
зв'язки напружені, вони тісно змикаються. Видихуване повітря тисне на них і примушує дрижати. Від
цього утворюється голос.

            З гортані повітря (з голосом або без нього) потрапляє в ротову порожнину, де мовні
органи (передусім язик і губи) можуть або змінювати її форму, або створювати в ній своєрідні
перепони – щілини, зімкнення. При подоланні цих перепон повітрям виникає специфічний для кожного
звука шум. Він може бути самостійним або з домішкою голосу.

            Такі звуки нашої мови, при утворенні яких звуконосний струмінь повітря вільно виходить
назовні, називаються   г о л о с  н  и м  и.

            Звуки, при утворенні яких видихуваний струмінь зустрічає в ротовій порожнині різні
перепони, називаються   п р и г о л о с н и м и.

            Якість звука залежить не тільки від форми перепони чи резонатора, а й від місця її: між
губами, між нижньою губою і верхніми зубами, між передньою частиною язика і зубами або яснами, між
середньою частиною язика й середнім піднебінням, між задньою частиною язика і заднім піднебінням,
між коренем язика і задньою стінкою гортані тощо.

 Вправа 1.  Назвіть звуки, за допомогою яких розрізняються подані пари слів.

І. Голосні: раки – роки; села – сила; сом – сум; бак – бик; омивати – умивати; синя – синє – сині;
зброя – збруя; крок – крук.

ІІ. Приголосні: біла – біля; долу – долю; бура – буря; гору – горю;  знати – зняти; брів – прів;
бух – пух; мив – нив; сом – сон; рама – рана; лід – літ; гадка – гатка; дим – тим; пил – тил; пекти
– текти;  нас – наш; вас – ваш; миска – мишка.