15. Поняття про орфоепію. Вимова голосних та приголосних.

                              Джерела відхилень від орфоепічних норм.


Орфоепія (грец. правильність вимови)

1) сукупність вимовних норм літ. мови‚ що охоплюють правила вимови звуків‚ звукосполучень у мовному
потоці‚ наголошування слів‚ а також такі суперсегментні явища‚ як інтонування фрази‚ ритм,
мелодика;

2) розділ мовознавства‚ що вивчає норми літ. вимови.


            Поняття О. складалося в літерат. мові історично‚ водночас з осмисленням звукової
організації національної мови‚ описом характерних ознак‚ що вирізняють її з-поміж інших мов (праці
О. Павловського‚ Я. Головацького‚ П. Лавровського‚                О. Потебні‚ П. Житецького‚ А.
Кримського‚ О. Синявського та ін.).

            Орфоепічні‚ як і інші норми CУМ‚ склалися протягом 19 ст. на основі
середньонаддніпрянського говору. Для них характерна:

1) виразна‚ чітка вимова голосних, за винятком ненаголошених голосних [е], [и]; [о] перед
наголошеним [ý] :                       [ме^инẽ], [ми^енẽ], [к^оо^уж^оýх], [зо^узýл'a];


2) збереження дзвінкості приг-х в кінці слова та перед глухими [м^оор^оóз]‚ [садки́], крім [г],
який може змінюватися на [х]   :           [н'íхт'і];


3) пом’якшення зубних приг-них [д‚ т‚ з‚ с, ц‚ н] перед наступним м’яким приг-м

[рáд'іс'т^ ц']‚ [ос'в’íт’н’ій];


4) дзвінка вимова [в] у кінці складу та в кінці слова        (сказав‚ заводів‚ Василів);


5) твердість приголосних перед [е] та [и]            (хлопець‚ степ, бити);


6) вимова твердого [л] у словах типу лекція‚ колега тощо.


7) Укр. О. властиві певні норми вимови звуків [дж]‚ [дз]‚

а) якщо передають один звук у межах фонеми, то вимовляються як африкати: народження, дзвін

б) якщо [д] і [ж]‚ [д] і [з] належать до різних фонем, то вимовляються як два окремих звуки: [д+ж]‚
[д+з] :                        під-живити‚ над-звичайний.


            На орфоепічні норми часом впливає орфографія‚ практика письмової передачі звучання
слова. Напр.‚ під впливом написання вимовляються неправильно‚ тобто так‚ як пишуться‚ слова типу
бавишся‚ продаються‚ братство‚ хоча за орфоепічними нормами має звучати [бáви^ес': а]‚
[пр^оодаj^оýц':а]‚ [брáцтв^оо].

Не допускається за орфоеп. нормами м’яка вимова шиплячих типу  [л^оош’á]‚ [курч’á]‚  [б’iж’áт']‚
[кри^е ч’áт'] або  [ч’^оог^о ó]‚ [нãш’ч’^оó].

Півстолітня відсутність  в укр. алфавіті літери ґ вплинула на порушення вимови таких слів‚ як
ґанок‚ ґуля‚ ґазда і под.‚ які почали вимовлятися із більш поширеним в УМ фрикативним г.

            Звукова будова СУМ зберігається в основному  такою‚ якою вона склалася у 1-й чверті 20
ст.‚ хоча певні зміни в ній засвідчуються: напр.‚

вимова початкового голосного в словах типу інший‚ іноді  за нормами 20-х рр. – [и́нши^еĭ]‚
[и́н^оõд'і];

нейтралізація твердої вимови приголосних [д‚т‚з‚с‚ц‚л‚н] перед [і]‚ що походить із давнього [о]‚ і
поширення м’якої вимови зазначених приголосних перед [і] будь-якого походження
(дім, ніс)

Спостерігаються і зміни в тенденції наголошування слів.

В усній мові досить часто звучать неліт. наголоси в дієсл. формах типу [DEL: вéзти‚ нéсти‚ вéземо‚
нéсемо :DEL] замість літературно нормативних везти́‚ нести́‚ веземó‚ несемó і под. Під впливом
південно-західних говорів поширюється ненормативний наголос у словах [DEL: кáжу‚ :DEL] [DEL: рóбл
:DEL] [DEL: ю‚ бýло :DEL] замість літературних кажý‚ роблю́‚ булó. Різне наголошування слів в укр.
говорах‚ що впливають на загальноліт-ну норму‚ спричиняється до поширення акцентуаційних варіантів.

Розхитують орфоепічні норми явища рос.-укр. інтерференції.

            Орфоепія як розділ науки про мову фактично наявна в усіх описах УМ‚ де йдеться про
фонетику та фонологію. Зростання суспільної ваги орфоепічних норм УМ (кіно‚ радіо‚ телебачення)
зумовило появу відповідних лексикографічних видань‚ зокрема орфоепічних словників‚ які сприяють
усталенню норм усної літерат. мови‚ формуванню зразків літературної вимови‚ на які орієнтуються
мовці.