Для складання описової характеристики звукової будови мови насамперед звертають увагу
на

1) акустичні особливості кожного звука та

2) його артикуляцію.

            Акуст. + артик. особливості тісно пов’язані між собою‚ тому що якість звука залежить
від форми резонатора та діяльності мовних органів.


            Активні мовні органи (рухомі): губи‚ язик‚ язичок‚ голосові зв’язки‚ задня частина
глотки‚ м’яке піднебіння, нижня щелепа;

            пасивні (нерухомі): зуби‚ ясна‚ тверде піднебіння.


            Резонатори: ротова порожнина‚ носова порожнина‚ порожнина горла і незначною мірою
гортань.

            Якість звука (його сила‚ тембр‚ тощо) залежать від об’єма резонатора‚ в якому звук
твориться.

            Головні компоненти звуків: голос і шум; за участю самого голосу - голосні‚

за участю голосу + шуму або лише шуму - приголосні.


            Поділ на голосні + приголосні базується на кількох протиставленнях:

1) голосні утвор-ся в гортані в результаті дрижання голосових зв’язок‚ ротова порожнина досить
широко відкрита‚ струмінь повітря не зустрічає додаткових перепон‚ а тому відносно слабкий;

приголосні утв-ся в ротовій порожнині (деякі - за участю+ носової)‚ струмінь повітря долає
перепони‚ тому він сильніший‚ ніж при творенні голосних;


2) за функціонуванням у мовленні - голосні в УМ виступають складотворчими‚ на них може падати
наголос;

приголосні - в УМ нескладотворчі і ненаголошені (!!! сонорні були колись складотворчими‚ але в суч.
східнослов. мовах перейшли у розряд приголосних‚ хоч і зберігають свою звучність (пор. у рос. м. ‚
де за певних умов вони зберігають свою здатність творити склади: до-бр‚ во-пль; пор. чес. ‚
словац.  prst, krk, trh, skrz).


Артикуляція звука при ізольованій вимові складається з трьох фаз:

                                 екскурсії‚ витримки та рекурсії.