СПОСОБИ ПОЄДНАННЯ ЧАСТИН РЕЧЕННЯ
Сполучники – це незмінювана службова частина мови, яка служить для
поєднання однорідних членів речення або речень; короткі слова типу: і, а, але, бо,
щоб та ін., які служать для конструювання речень – простих і складних, і
виражають при цьому певний тип логіко-семантичних зв’язків між словами і
реченнями – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови
та ін., між словами і реченнями.
Це – одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст
речення !
За значенням сполучники бувають:
• сурядні,
• підрядні
Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени речення або рівноправні
частини складносурядних речень. Серед сурядних сполучників розрізняють:
• єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не
тільки...а й;
• протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;
• розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то.
Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та
підрядні речення). Серед підрядних сполучників розрізняють:
• з'ясувальні: що, як, щоб, ніби, мов
• порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немо, наче, неначе, неначе
б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;
• часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як,
тимчасом як, як тільки, тільки що;
• причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;
• мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;
• умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;
• допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;
• наслідкові: так що.
Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова або речення: тобто,
цебто, а саме, як-от, або, чи (у значенні “тобто”).
За будовою сполучники бувають: а) прості, б) складні, в) складені.
• Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.
• Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб,
якби, нібито.
• Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому
що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.
За способом вживання сполучники поділяються на: а) одиничні, б)
повторювані, в) парні.
• Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома
однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло
на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між
сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує
підрядне речення до головного).
• Повторювані сполучники ( і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то)
повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та
частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то
пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома
винна.
• Парні сполучники ( не тільки...а й, як...так і, хоч...але, якщо...то)
вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та
затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.