ПАНАС МИРНИЙ
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. у м. Миргород на Полтавщині в
сім’ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не
маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався
самоосвітою. Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді.
1864 року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом,
після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському
казначействі. З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні
посади в місцевій казенній палаті. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання
«Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у
львівському журналі «Правда» в 1872 році. Ще 1875 року в співавторстві з братом
Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
, в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється
в Женеві у 1880 році. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним
визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка
«Унія». Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у
відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями
російської влади. Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи
на свій похилий вік, у 1917 році іде працювати в Полтавський губфінвідділ. Помер
Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.
Твори
— оповідання:
«Лихий попутав»
автобіографічне оповідання «Ганнуся»
цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться»
«Пасічник»
«Яків Бородай»
«Замчище»
«Визвол»
«Морозенко»
— повісті :
«П’яниця»
«Лихі люди»
«Лихо давнє й согочасне»
«Голодна воля»
«За водою»
— романи: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
«Повія»
— новела «Лови»
— п’єса «Лимерівна»
„Хіба ревуть воли, як ясла повні?“
Історія написання
Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного
від Полтави до Гадяча. 1874року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис
«Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього
роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку»
Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам’яті, «як здоровенний
іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса
Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому,
називали його нещасним чоловіком. Робота над романом тривала чотири роки:
з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові
відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник
(Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту
на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому
повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником. Готовий рукопис повісті Рудченко
надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик,
був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив
сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було
шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з
Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.
Аналіз
Автор: Панас Мирний
Співавтор: Іван Білик (Рудченко)
Видання: 1880 рік, Женева
Літературний рід: епос
Жанр: соціально-психологічний роман
Інша назва (авторський підзаголовок): «Пропаща сила»
Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального
гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення
життя і еволюції Чіпки Варениченка.
Ідея (міститься в назві роману): соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману,
штовхають їх на слизьку дорогу.
Історія написання: нарис «Подорож (подоріжжя) від Полтави до Гадяча»; повість
«Чіпка»; роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Прототип Чіпки – Василь Гнидка
Головні герої твору: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ
української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика);
Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»;
Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик;
Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя –
дружина Грицька.
Композиція: 4 частини, які поділяються на 30 розділів.
Проблематика:
Людина і суспільство
Батьки і діти
Добро і зло
Народна мораль
Жіноча доля
Кріпацька неволя
«Пропаща сила»
Хабарництво
Місце дії – село Піски
Час – понад 150 років
Сюжет:
Частина перша I. Польова царівна: зустрічаються Чіпка і Галя. II. Двужон:
розповідається історія Вареника – Хруща – Хрущова – Притики. III. Дитячі літа:
зображується дитинство Чіпки. IV. Жив-жив!: життя Чіпки в наймах; Чіпка і Грицько
працюють у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, помирає баба Оришка, Чіпка дізнається правду про
батька. VI. Дознався: Чіпка знайомиться з Галею VII. Хазяїн: Грицько стає гарним
господарем
Частина друга
VIII. Січовик: Історія села Піски (козаки стають хліборобами, історія родини Максима
Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїжджає генерал Польський; закріпачення селян; Лейба – шинкар;
помирає Мирон Ґудзь.
X. Пани Польські: у Піски приїжджає генеральша, гучні вечірки, одружуються її дочки;
дівчина Уляна доводить генеральшу до смерті; приїжджає старший панич – Василь
Семенович, а потім молодший – Степан.
XI. Махамед: дитинство і юність Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: Максим – москаль. XIII. Максим – старшим: Максим отримує більш
високе звання, одружується на Явдошці і повертається у Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: у Чіпки відбирають землю, Чіпка йде до Пороха.
XV. З легкої руки: розмова з секретарем суду Чижиком, який просить хабар; пиятика
Чіпки і Пороха; Чіпка повертається додому.
XVI. Товариство: Чіпка знайомиться і починає дружити з Матнею, Лушнею й
Пацюком; Мотря живе у сусідки; Чіпка пропиває майно.
XVII. Сповідь і покута: Чіпка відкриває душу Грицьку Чупруненку й Христі; дарує їм
снопи; Матня, Лушня і Пацюк докоряють йому.
XVIII. Перший ступінь: план пограбування хліба у пана; розмова з Гершком щодо його
продажі. XIX. Слизька дорога: Чіпка вбиває сторожа і потрапляє у чорну; Христя
хвилюється за Чіпку; Чіпку і товариство відпускають.
XX. На полі: звістка, що піщани звільняються від кріпацтва, але мають відпрацювати
ще два роки; обурення селян; придушення бунту.
XXI. Сон у руку: Чіпці сниться вбивство сторожа, його мучать докори сумління.
XXII. Наука не йде до бука: Мотря повертається додому; Чіпка працює по
господарству; відновлюється дружба Чіпки і Грицька; у Пісках поширюються чутки
щодо крадіжок.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: зібрання злодії вночі у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: Чіпка розмовляє з Галею і дізнається, що її хочуть видати за
москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: за гроші Чіпка вмовляє Сидора
відмовитися від Галі, всій роті виставляє могорич і домовляється про сватання Галі з
Грицьком.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі та оглядини в Чіпки; їх вінчання і гучне весілля;
Галя переїжджає до Чіпки; радісне й щасливе життя молодих; дружба Грицькової й
Чіпчиної родини; Чіпка будує нову оселю; у Чіпки новий промисел (перепродує
полотно).
XXVII. Новий вік: пореформене нове життя; історія життя Шавкуна, який після смерті
пана Василя Семеновича Польського прибрав до своїх рук цілий повіт; Чіпку як
господаря поважають піщани; вибирають Чіпку в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: Чіпку обирають в управу; компромат на Чіпку за
колишні злодіяння (у давній нерозкритій судовій справі підозра на убивство сторожа й
крадіжку пшениці в пана Польського); губернатор відсторонює Чіпку від управи «по
неблагонадежности»; Чіпка гнівається; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Максим Ґудзь помирає, а Явдоха продає хутір і переїжджає до
Чіпки; Мотря і Явдошка постійно сваряться; Чіпка знову сходиться з Матнею, Лушнею
і Пацюком; Явдоха помирає.
XXX. Так оце та правда!: товариство під керівництвом Чіпки вирізає родину Хоменка;
Галя накладає на себе руки; Мотря повідомляє про злочин сина у волость; Чіпку
арештовують; Чіпку ведуть до Сибіру через Піски.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суттєво вирізняється від творів тієї доби тим,
що події в ньому відбуваються впродовж величезного відтинку часу. Але, незважаючи
на це, хронометраж в епічному полотні залишається суто романним, тобто умовним,
хоча і прив’язується до історичних подій. Наприклад: знищення Запорозької Січі,
запровадження кріпацтва, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види
часу.
Кожна з історичних віх не минає безслідно ні для окремих людей, ні для народу в
цілому, дозволяє розкрити індивідуальні трагедії в контексті трагедії типових. Саме
тому Олександр Білецький назва цей твір соціальним романом-хронікою. Композиція
роману розгортається двома сюжетними лініями (Чіпка та Максим Ґудзь),
ускладнюється такими поза сюжетними елементами, як екскурси в минуле,
авторськими відступами, пейзажами, портретами. З цієї причини той же академік О.
Білецький так охарактеризував роман: «будинок з багатьма прибудовами і
надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».
КРИТИКА
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суттєво вирізняється від творів тієї доби тим,
що події в ньому відбуваються впродовж величезного відтинку часу. Але, незважаючи
на це, хронометраж в епічному полотні залишається суто романним, тобто умовним,
хоча і прив’язується до історичних подій. Наприклад: знищення Запорозької Січі,
запровадження кріпацтва, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види
часу. Кожна з історичних віх не минає безслідно ні для окремих людей, ні для народу в
цілому, дозволяє розкрити індивідуальні трагедії в контексті трагедії типових. Саме
тому Олександр Білецький назва цей твір соціальним романом-хронікою. Композиція
роману розгортається двома сюжетними лініями (Чіпка та Максим Ґудзь),
ускладнюється такими поза сюжетними елементами, як екскурси в минуле,
авторськими відступами, пейзажами, портретами. З цієї причини той же академік О.
Білецький так охарактеризував роман: «будинок з багатьма прибудовами і
надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Пояснення цього
факту — у непростій творчій історії роману. Спочатку Панас Мирний написав нарис
«Подоріжжя од Полтави до Гадячого» і надрукував його у львівському журналі
«Правда». З нарису виросла повість «Чіпка». Згодом її автор відгукнувся на заклик
брата Івана створити «народний роман на основі щирого реалізму». Іван Рудченко
(літературний псевдонім — Білик) також включився в роботу над новою версією твору.
У ході його доопрацювання автори все більше відходили вглиб історії, унаслідок чого і
з’явилися ті «прибудови», про які писав академік О. Білецький. Після переробки повісті
з-під пера братів Рудченків з’явився широкоформатний, панорамний реалістичний
роман, час дії в якому сягає від катерининських часів до скасування кріпацтва й пореформеного
періоду. Панорамність роману забезпечує передусім його друга, найбільш
самодостатня, частина. Крізь призму історії села Піски в ній показано столітню
українську історію. Ідеться про перетворення козаків на «покірних волів». Згадуються
історичні події: скасування гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі генералом
Текелієм; зруйнування Очакова турками; польське повстання під проводом Костюшка;
запровадження Катериною II кріпацтва на землях України; повстання декабристів
(«тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала…») і навіть революційна хвиля
1848 р., що прокотилася Європою… Козацька слобода Піски втрачає волю. Село
віддають колишньому шляхтичу-поляку, який вислужився в російській армії до
генерала. Селян же за принципом «поділяй і володій» ділять на козаків і «генералових»…
Оповідь у другій частині ведеться за законами хроніки. У ній з’являються
нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Ґудзь, чия туга за волею
передалась онукові Максимові. З хроніки Пісок виринає й історія Чіпчиного батька
Івана Вареника, незаконнона-родженого панського сина. Час від часу оповідь набуває
сатиричного забарвлення. Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо піщанських
«хахлів» і «мазеп» генеральша та її «кацапська» свита; проте й сцени, у яких
селяни принижуються перед пані, теж не позбавлені гірких сатиричних нот; сумирність
«волів» викликає в авторів роману досаду. Співавторство Івана Білика виявилося,
вочевидь, у наповненні роману історичним і «суспільствознавчим» змістом. Немало
місця в другій частині займають і сторінки, присвячені трудам і дням українського
селянина. Що ж до персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим
Ґудзь із його баламутством, історією перебування в «некрутах» (тобто — у москалях) і
потім поверненням в рідне село. Загалом, друга частина сюжетно мало пов’язана з
трьома іншими. «Прив’язкою» виступає та обставина, що Максим Ґудзь — батько Галі,
майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на
значний історичний часопростір. І все ж сюжетним епіцентром роману є Чіпка. Його
історія займає три частини роману. Олександр Білецький писав, що перетворення цього
героя роману з «шукача правди на кровожерливого вбивцю вийшло непереконливим».
З таким твердженням погодитися важко: Панас Мирний та Іван Білик мотивували його
складну еволюцію ґрунтовно, шукаючи витоки його розбійництва не тільки в «дурних
умовах», айв індивідуально-психологічних особливостях Чіпки (В. Пахаренко).
Роман «Повія»
Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини. Її батько Пилип
Притика, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки,
замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія
Федору. Батько Федора Грицько Супруненко намагався вижити Христину з матір’ю
Пріською з Марянівки, навіть намагався відібрати в них землю. Але землю допомогли
відстояти їх сусіди — Карпо з Одаркою. Описується важке життя Христини з матірю,
грошей у них не було, Пріська весь час згадувала своє життя — вона рано залишилась
без батьків і змушена була весь свій вік працювати у наймах, поки не одружилася з
Пилипом, і вони стали працювати на пана. Лицемірством і обманом випровадив багач
Христину з села і віддав у найми своєму приятелеві купцеві Загнибіді, що живе в місті.
Той, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п’ятдесят
карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують
у співучасті у вбивстві. Хоч її вину і не було доведено, але всі спроби влаштуватися на
роботу були марні. Тим часом помирає її мати. Незабаром на ринку Христина зустрічає
свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там же, на
ринку Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець. У будинку нового
господаря вона закохується в квартиранта, який її спокушає. Заставши Христю, яка
виходить вночі з кімнати квартиранта, господиня, що теж була коханкою квартиранта, з
ганьбою виганяє Христину з дому, квартирант ж при цьому абсолютно байдужий до
долі Христини. Після цього про ганьбу Христини дізнається все місто і вона вже не
може отримати роботу ні в одному будинку. Притулком нещасної жінки стало кав’ярня
«Шантан», де спустошена Христина, що втратила сенс у житті, разом з такою ж
знедоленою подругою Мариною розважала ситу, байдужу до її долі публіку. Один з
відвідувачів кафе вмовляє її поїхати до нього в маєток, де Христина і живе цілком
щасливо деякий час, поки її «тато» не пропонує їй переспати з генералом, який може
посприяти у судовій справі проти цього поміщика. Обурена і розгнівана Христя тікає
від нього, не взявши нічого з його подарунків. Під кінець Христя бродить по місту в
п’яному тумані, але зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти
додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне
здоров’я. На дворі — зима. Христя доходить до свого села вночі, мете хуртовина. Вона
стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це
хата того самого багатія, який спочатку обманом спровадив її в наймички. Христю не
впускають і вона замерзає на смерть.