1
В.Домонтович (Віктор Петров)
Віктора Петрова-Домонтовича називали людиною в чорній мантії та роздвоєною особистістю,
у якої маска приросла до обличчя, його підносили як найвидатнішого українського прозаїка
ХХ століття і таврували як зрадника батьківщини.
• От тільки на питання, кого й що зрадив цей таємний агент, не однієї, здається, розвідки, відповісти дуже
складно.
• Письменникові випало жити у кризову добу, в часи ціннісного хаосу й руйнування всіх усталених ієрархій.
Життєпис Домонтовича, блискучого романіста, філософа, археолога, неперевершеного знавця
трипільської культури, міг би стати сюжетом карколомного пригодницького серіалу.
• Адже цей високочолий інтелектуал змушений був ще й грати у софістиковані та дуже небезпечні ігри з
НКВС-КДБ, виконувати у воєнні та повоєнні 40-ві ризиковані завдання служби зовнішньої розвідки.
• Він формувався у російській культурі, проте далі Петрова, як і багатьох із цієї ґенерації, захопила стихія
національної революції 1917 року.
• Вони мусили зробити неуникний вибір: продовжувати працювати для розквіту імперської літератури й тим
самим приректи себе у новій ситуації, що визначалася потужними антиколоніальними процесами, на
марґінальність та провінційність, - чи обрати українську ідентичність.
Домонтович дебютує як український письменник 1928 року чудовим романом
"Дівчина з ведмедиком". (Це за ним зроблено виставу, що йде зараз у Театрі на Подолі.)
• Сюжет твору можна прочитати і як розмисел про болісність адаптації до нової пореволюційної доби, і
просто як захопливу любовну історію з трагічним кінцем.
• Домонтович обстоює поняття цілісного стилю епохи: політика, ідеологія, товариські взаємини, інтер'єри,
моди, модель сім'ї - усе це взаємопов'язане.
• Так само й уявлення про кохання та стосунки між статями. Персонажам "Дівчини з ведмедиком" випало
стати свідками руйнування патріархальної родини. Експерименти з новими моделями сім'ї виявилися для
героїні трагічними.
• Порушення усіх мислимих табу, серед них і сексуальних, не допомогли їй здобути жадану свободу.
• Дівчинка з гарної родини стає врешті повією в дорогому берлінському ресторані й зводить рахунки з
життям, переконавшись, що кохання й сексуальна свобода не зробили її щасливою.
Віктор Петров у ті непевні часи зосередився на науковій кар'єрі. Але все це не
рятувало від переслідувань.
• Десь тоді й дає згоду на "секретне співробітництво" з НКВС. А з початком війни немолодий уже кабінетний
вчений одягає військову форму. Причому, німецьку.
• Він перейшов лінію фронту під Харковом, розповів окупаційній владі майже реальну версію своєї біографії,
яка погано вписувалася в радянський стандарт.
• Його батько в 1920 році став єпископом Уманським, арештовувався, писав про "буржуазнонаціоналістичних"
письменників.
• Невдовзі Віктор Петров отримав вермахтівський офіцерський чин, на харківських та київських вулицях
з'являвся у формі.
• А в радянській пресі, тим часом, опублікували статтю про "підлого зрадника" - і легенда запрацювала.
• Ми досі не знаємо, які завдання виконував Віктор Петров, бо його справу так і не відкрили для дослідників,
але нібито мусив очолити український уряд, який окупанти збиралися на певному етапі створити.
2
Письменники іноді передбачають своїми сюжетами власну долю. Домонтович часто пише про
любов до далекої або недосяжної жінки, про те, як непереборні обставини заважають
закоханим бути разом.
• Так склалася і доля самого Віктора Петрова. Його "гріховний" роман із Софією Зеровою почався, здається,
ще на початку 20-х у Баришівці, де перебували голодні роки, вчителюючи у місцевій школі, київські
неокласики.
• Кохання, що тривало ціле життя. Розповіддю про нього стали кілька сотень листів, які жінка дбайливо
зберегла. Утім, були роки, коли навіть листування стало неможливим. Вони одружилися аж наприкінці 60-х.
• В окупованому Києві Віктор Петров як авторитетний історик взяв участь у заході, на якому вирішилося
майбутнє цілого караїмського народу.
• Педантичні німці зіткнулися з проблемою. З одного боку, караїми - семіти і ніби мають розділити долю
євреїв. Але Гітлер нічого про них не сказав, тож почали шукати аргументів.
• У Києві скликали нараду. Вчені розповідали маловрозумливі для військових сюжети про походження від
хозарів, міграції й переміщення.
• Переламав ситуацію якраз нібито простий аргумент професора Петрова: він нагадав, що до більшовицької
революції євреї дворянських звань не мали, а караїми мали. Так було доведено життєзбережну різницю.
Коли гітлерівці відступають, на Захід емігрує багато української інтелігенції. У
таборах переміщених осіб навколо Мюнхена постає феномен українського
культурного ренесансу.
• Петров у цьому середовищі перебуває як радянський розвідник, проте ніякої шкоди емігрантському
середовищу не завдає. Годиться чи не подякувати спецслужбам, які послали цінного агента до Німеччини.
• Адже тут Домонтович видає свої романи, пише том малої прози, так звані "малі романізовані біографії",
десятки історіософських та культурологічних статей, мемуарну "Болотяну Лукрозу".
А 18 квітня 1949 Петров загадково зник зі своєї мюнхенської квартири. Чи то його викрали, чи
сам перейшов у радянську зону, очікуючи провалу.
Цей дивний радянський шпигун лишив у Мюнхені одну з найгостріших своїх антирадянських
книжок "Діячі української культури - жертви більшовицького терору".
• Він пише про терор як форму державного управління в СРСР. Того дня Петров вчинив ще й жорстоке
холоднокровне вбивство, жертвою якого став письменник Домонтович.
• Проживши в Києві ще 20 років, він так і не написав ні рядка белетристики. Очевидно, йому не довіряли, і
загрози були надто серйозні.
• А тут ще й пильні земляки не втомлювалися стукати в органи, аби покарали гітлерівського посіпаку. 1965
року Петрова несподівано нагородили орденом: подейкували, кагебешникам так набридли "сигнали", що
вирішили трохи відкрити запону таємниці.
• На похорон скромного вченого прийшли високі чини зі служби розвідки. Поховали його на військовій
ділянці Лук'янівського цвинтаря.
• Документи у розвідницькій справі агента Петрова ховають таємниці, якими поки що спецслужби не хочуть
ділитися.
• Врешті, тим цікавіше розшифровувати таємниці його романів.